ІСТОРІЯ БУДІВНИЦТВА ГНІДАВСЬКОГО ЦУКРОЗАВОДУ. Заключне слово

Гнідавський цукровий — завод-гігант
Гнідавський цукровий завод став одним з найбільших в Україні. Газета “Радянська Волинь” у 1958-му зазначала, що завод перероблятиме щодоби 30 тисяч центнерів буряків і даватиме чотири з половиною тисячі центнерів цукру. Отже, на Волині посівні площі під цукрові буряки значно зростуть.
Завод-гігант будують за останнім словом техніки. У споруду буде вкладено 16 мільйонів штук цегли, 28 тисяч тонн цементу, понад 35 тисяч тонн бутового каменю і щебеню, 18 тисяч кубометрів лісоматеріалу, стільки ж кубометрів металоконструкцій та такий же об’єм збірного і монолітного залізобетону, прокладено близько 40 кілометрів труб різного діаметра і 28 кілометрів кабельної продукції. В усіх цехах заводу встановлено півтори тисячі електромоторів.

Чотири рази протягом півтора року Гнідавське будівельно-монтажне управління виходило переможцем у всесоюзному соцзмаганні, здобувало перехідний Червоний прапор раднаргоспу і облпрофради.

Читайте також: ІСТОРІЯ БУДІВНИЦТВА ГНІДАВСЬКОГО ЦУКРОЗАВОДУ. Ч3

Одночасно із спорудженням заводу росла когорта будівельників, і уся область у 1958 році дізналася про Миколу Толстих і Василя Сєрикова, Степана Барара і Івана Смуку, Степана Войтюка і Олександра Скоп’юка, Петра Шевченка і Андрія Антонюка, Марію Луговську і Марію Морозову, Петра Марка і Івана Кулаковського, про багатьох інших.
Гнідавський завод — молодіжна будова. Приблизно чотири тисячі юнаків та дівчат Луцького, Ківерцівського, Рожищенського та інших районів брали у ній (в тому числі на суботниках) активну участь. Будівельники гордяться ними, у тому числі такими ентузіастами, як Василь Кобець, Марія Морозова, Олександр Герасимчук. Передовики будови — електрозварник Степан Барар. арматурник Іван Смука, штукатур Марія Луговська, монтажник Микола Толстих, трубопровідник Василь Сєриков.

Не одна країна так званого соціалістичного табору взяла участь у спорудженні Гнідавського цукрового заводу. Підприємство збудоване в основному з вітчизняного устаткування, проте було й чехословацьке, дифузії на замовлення виготовило одне із підприємств Німецької Демократичної Республіки. Завод надіслав на Гнідаву свого інженера Рудольфа Келлера. Він охоче консультував наших спеціалістів під час монтажу складного технологічного устаткування.
Пенсіонер Володимир Антонович Вислоцький згадує таких своїх колишніх колег по будівництву Гнідавського цукрового заводу, як І. А. Ліпич, В. П. Сімонович. В. М. Козак. А. М. Дяченко. та інших: “Та, на превеликий жаль, до 45-річчя з дня пуску заводу багато хто не дожив…”
Світла пам’ять про них.

Пам’ятник Шевченку найперше поставили у Вересневому
Поряд з цукровим заводом виросло житлове селище Вересневе, житловий фонд якого перевищив 6,5 тисячі квадратних метрів: тут є всі об’єкти культурно-побутового призначення: середня школа, дитячі ясла і садок, їдальня, продовольчі і промтоварні магазини, лазня тощо. Споруджено найбільшу на Волині теплоелектроцентраль потужністю 5 тисяч кіловат. Згодом Вересневе стало одним із найвпорядкованіших не тільки на Волині, а й в Україні, воно було чистим і охайним, у мікрорайоні працювали поліклініка, аптека, лікарня, милували око чепурненькі клумби, два фонтани, а найперший на Волині пам’ятник Шевченку з’явився саме на території Вересневого…

5 грудня 1958 року у житті Волині відбудеться історична подія — стане до ладу діючих підприємств цукрової промисловості гнідавський завод. Отже, дотримав свого слова працьовитий колектив Гнідавського будівельно-монтажного управління №7 тресту “Цукробуд” Львівського раднаргоспу і достроково здав в експлуатацію потужне підприємство.
“Хоч і не зовсім впорядкованою була територія, — згадує мешканець села Полонка Луцького району Степан Федорович Гаврилюк, — і не все скрізь “блищало”, на початку грудня завод був готовий до пуску. Нас, переважну більшість будівельників, наказом перевели на роботу на цукровий…”
…Загальнозаводський мітинг, який відбувся 5 грудня 1958 року і був присвячений здачі цукрового заводу в експлуатацію, відкриває голова виконкому обласної ради депутатів Ярощук. Він надає слово начальникові будівельно-монтажного управління №7 Дорошенку, який розповідає про видатний успіх двотисячного колективу: “Гнідавський цукровий завод збудований у намічений строк”. Повідомлення про те, що через декілька днів нове підприємство дасть цукор, присутні зустрічають гучними оплесками.
— Приймайте завод! — звертається до цукроварів бригадир трубопровідників В. П. Сєриков.
— А сировиною ми вас забезпечимо! — додає знаний буряковод Волині, депутат Верховної Ради СРСР, ланкова одного із колгоспів Луцького району Г. М. Смирнова.
Від імені експлуатаційників слово взяв старший турбініст Я. С. Улановський:
— Завод є найбільшим у Львівському економічному районі. Нам, експлуатаційникам, випала велика честь сьогодні прийняти від будівельників велику споруду, устатковану за останнім словом техніки. Перед нами стоїть велике і благородне завдання: щоб новий завод у 1959 році досяг своєї проектної потужності. Дозвольте подякувати усім будівельникам, працівникам будівельно-монтажних організацій за їхній чудовий вклад у спорудження велетня цукрової промисловості на Волині!
Мітинг будівельників і експлуатаційників закінчився прийняттям резолюції:
“Гнідавський цукровий завод споруджений достроково. Ми не тільки успішно використали асигновані на будівництво підприємства кошти, але й добилися підвищення продуктивності праці на 4,5 відсотка проти планової, економії матеріалів і державних грошей на суму півтора мільйона карбованців.
Сьогодні новоспоруджене підприємство передається експлуатаційникам. Гордістю і радістю сповнені наші серця. Цукровики достроково освоять проектну потужність гнідавського заводу. Своїм вкладом у розвиток цукрової промисловості на Волині ми будемо сприяти кращому використанню багатих резервів сільського господарства нашої області і створенню достатку продуктів харчування для народу”.

5 мільйонів центнерів
І свого слова гнідавські цукровари дотримали. Через 12 років — 8 грудня 1970 року — у газеті “Радянська Волинь” з’явилася ось яка Інформація.
“5-мільйонний центнер цукру видав цими днями Гнідавський цукрозавод. Завершити лік 5 мільйонів випало Галині Курдській.
Гнідавські цукровики у цьому сезоні мають вже одну трудову перемогу. Достроково виконано план 11 місяців по реалізації продукції. Регулярно перевиконуються виробничі плани. У листопаді, наприклад, завдання по виробництву цукру виконано на 102.8 відсотка.
Незабаром колектив заводу рапортуватиме про дострокове завершення п’ятирічки. Понад її завдання вироблено 60 тисяч центнерів цукру”.

16 грудня 1958 року об 11 годині 30 хвилин Гнідавське підприємство дало перший цукор!
Коли автор готував цю публікацію, найбільше, що його здивувало — скромна увага газетярів до виходу першого гнідавського цукру. Розповіді про мітинг у заводському цеху, присвяченому завершенню будівництва і здачі в експлуатацію гнідавського цукрозаводу (мітинг, нагадаю, відбувся 5 грудня 1958 року), газета “Радянська Волинь” відвела цілу першу сторінку. А такій визначній події у історії волинської промисловості, як перша поява гнідавського цукру (задля якого, власне, цукрозавод будувався!) ця ж газета в номері за 17 грудня 1958 року виділила площу лише під таку невелику інформацію (під заголовком “Перший цукор Гнідавського заводу”):
“Успішно завершився пропуск Гнідавського цукрового заводу (директор тов. Крошка, головний інженер тов. Ігнатенко, секретар парторганізації тов. Сушко). Вчора, 16 грудня, об 11 годині 30 хвилин пішов перший цукор.
Підприємство працює злагоджено. Його обслуговує персонал в 1050 чоловік, в тому числі — 62 інженерно-технічних працівники. Перша продукція відзначається високою якістю, вона відповідає всім вимогам і стандартам. Колектив заводу бореться за освоєння проектної потужності підприємства”.

Не все спочатку було гладко
— Звичайно, на вихід першого цукру гнідавського заводу відгукнулася і газета “Цукровик”, редактором якого був І. Шпарага, — згадує Степан Федорович Гаврилюк. — Сиплеться білий пісок, на це дивляться начальство і кореспонденти, роблять свою справу фоторепортери. Дехто з робітників кинувся брати цукор в кишені, шапки, робочі рукавиці (може, не стільки для споживання, як на пам’ять, — автор). А наступного дня у “Цукровику” було вміщене велике фото з підписом: “На гнідавському заводі з’явився перший цукор і… перші злодії?”
Така от журналістсько-партійна принциповість.
“Цей сезон цукроваріння, — продовжує С Ф. Гаврилюк, — був короткий і важкий. Нам не вистачало досвідчених цукроварів: робітники, які проходили короткотермінову практику на старих і малопотужних цукроварнях, нове, досі небачене сучасне обладнання Гнідави освоїли не одразу. Та й між цехами спочатку не було належного взаємозв’язку. Йшли роки, вчилося і керівництво Гнідавського цукрового заводу, і рядові цукровари…”
“У перші робочі дні гнідавського бурякопереробного підприємства були деякі збої і в роботі турбіни — при певних навантаженнях вона зупинялася. А тому турбіністи Вячеслав Козак і Володимир Данилюк змушені були постійно знаходитися у турбозалі”, — додає Володимир Антонович Вислоцький. — До того ж спочатку проектом передбачалося, що Гнідава вироблятиме як цукор-пісок, так і рафінад, але потім до нього внесли зміни (Гнідавський цукровий завод, як ви знаєте, рафінад не продукує, — автор), і ці зміни певним чином вплинули на пуск підприємства…”

Крошка, Мажара, Тараненко та інші
“Мабуть, перше керівництво заводу було швидше будівниками комунізму, а вже потім — цукроварами, — злегка іронізує С. Ф. Гаврилюк. — Справи істотно поліпшилися, коли директором цукрозаводу став Михайло Герасимович Мажара. Це був енергійний і добрий господар. За його керівництва завод твердо став на ноги. Після Мажари директором заводу був Леонід Семенович Тараненко. Він зробив гнідавський цукровий одним із кращих не тільки в Україні, а й в колишньому Союзі”.
Утім, це вже інша історія. А у цій ми ставимо крапку.

Читайте наші новини на сторінці у Facebook