Голова правління ПрАТ “Гнідавського цукрового заводу” — про ситуацію що склалася зі cмородом в місті , перспективи розвитку цукрової та біогалузей.
Після проблем Ковельського ветсанзаводу Луцьк перейняв сумну естафету, опинившись у центрі ще одного резонансного екологічного скандалу. Кілька місяців поспіль лучани, особливо мешканці районів, прилеглих до Гнідавського цукрового заводу, скаржаться на нестерпний сморід. Увага багатьох контролюючих структур прикута сьогодні до цього підприємства, яке нібито створило для лучан цю проблему. Бо «аромати» стали особливо відчутними після того, як на цукровому запрацював завод з виробництва біоетанолу. Нібито саме його відходи стали причиною смороду, хоча фахівці й досі не можуть однозначно відповісти на це питання. Хто ж головний винуватець ситуації, що склалася? Відповісти на наші питання погодився Голова правління ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» Ростислав НОВОСАД. Як виявилося, не все так просто й однозначно у цьому питанні…
«Давайте думати, як нам далі жити і як працювати, щоб у місті смороду не було»
—Пане Ростиславе, розпочнемо з головного: чому смердить? Працювало багато комісій, чи є вже якісь остаточні та офіційні висновки ?
—Розвиток міста і заводу тісно пов’язано з впровадженням біотехнологій. Дозвольте перед тим. Як відповісти на це питання, і для кращого розумінням ситуації читачем, спинитися на висвітленні деяких питань. Звичайно, лучани активно стежать за розвитком цієї ситуації, але повірте, кого ця проблема зараз найбільше турбує і хто вживає заходів — це Гнідавський цукровий завод і товариство по виробництва біоетанолу. Перш за все, хочу наголосити, що цукрова галузь нашої країни впродовж останніх десяти років перебувала у критичному стані. Тому що за двадцять років із 196 цукрових заводів залишилося лише 44, а з повним навантаженням працює не більше 30. Ці цифри свідчать про те, що стратегічна галузь, яка, на мій погляд, в Україні має бути пріоритетною, перестала цікавити наших можновладців і почала занепадати.. Що таке, до прикладу, наш цукровий завод? Це не тільки тисяча робітників і робочих місць. Я прийшов на підприємство тринадцять років тому і якось порахував кількість тих, хто прямо чи опосередковано причетний до його діяльності, хто отримував свій дохід у вигляді грошей чи цукру за давальницькою схемою і т. п. Як ви думаєте, яка цифра вийшла? Сто тисяч. Це не просто тисяча робітників, це ще й мільйонні сплати до бюджетів різних рівнів,це мільйони заробітної плати лучан, плюс давальницькі договори. У нас було 25 тисяч договорів із людьми, тобто фізичними особами. Якщо взяти середню сім’ю, то цю цифру треба помножити ще як мінімум на три й матимемо 75 тисяч людей. Плюс 150 господарств, в структурі яких цукровий буряк займав 50—60 відсотків, а відповідно по 200—300 чоловік працюючих. Плюс заготівельники — і разом виходить понад сто тисяч людей, які отримували або гроші, або цукор. Я не кажу про сплачені податки, про акцизи від купленого дизпального, яке ми купуємо для перевезення, а акциз йде на будівництво доріг. Хоча дехто скаже, де ті дороги? Гнідавський цукровий завод з року в рік чесно закуповує дизпаливо, а як розподіляються ці надходження від акцизів у бюджеті — то вже не до нас питання. Ми вулицю Ранкову, що веде до нашого заводу, заасфальтували за власні кошти.
—Цукровий завод для регіону — такий собі центр всесвіту, довкола якого все крутиться?
—Так, детально зупиняюся на цьому, щоб читач зрозумів, що таке насправді цукровий завод. Це не просто зарплати, податки, а й вирішення соціальних питаннь. Тільки в минулому році цукровим зводом виділено матеріальних цінностей понад 1 млн гривень. Так сталося, коли була приватизація цукрових заводів, чимало питань не було до кінця вирішено. Зокрема, одним з таких питань є каналізація селища Вересневого, яке будувалося разом із заводом і де проживали в основному його працівники. Хочу нагадати, що наш завод почав будуватися у 1956 році, а перший цукор дав у 1958, тому в наступному році, сподіваюся, будемо святкувати 60-річчя з початку цукрового виробництва. Каналізаційні мережі селища Вересневого були під’єднані до колектора цукрового заводу, який перекачував селищні стоки на поля фільтрації. Це така коротка передісторія питання, яке цікавить і турбує лучан, що ж призвело до неприємного запаху, який вони відчувають. Це лише одна зі сторін медалі. Хоча і раніше з’являлися малоприємні запахи, може не такого характеру, але вони були і в минулому році, і позаминулому, і в попередніх роках. Напевно, причина цьогорічного смороду є комплексною.
—Старожили кажуть, що в районі цукрового завжди малоприємні запахи були…
—Так. Запахи від полів фільтрації, які відіграють роль очисних споруд, були завжди. Поля фільтрації — це очисні споруди і тут завжди є специфічний запах. Коли мені кажуть, що вже два роки так смердить, я запевняю що, тоді ще не було біоетанольного заводу. Біоетанольний працює тільки три місяці. Ні, заперечують, що два роки працює. І дехто дуже радісно підтримує ці чутки. Хоча виробництво біоетанольного заводу є безпечним.
—Розкажіть, будь-ласка, детальніше про біоетанольне виробництво. Скільки всього довелося начутися про нього…
—Все дуже просто. В умовах, коли цукрові заводи по Україні закривалися, ми намагалися втримати на плаву і постійно думали над тим, як вийти з цієї непростої ситуації, як зробити так, щоб цукровий завод у Луцьку працював. Ми змогли вижити і не просто вижити, а забезпечили лучан новими робочими місцями, налагодили випуск нових видів продукції, збільшуючи свої потужності. А , отже, мали змогу виплачувати більше і заробітної плати, й інші виплати. Була розроблена програма розвитку нашого підприємства, яка передбачала будівництво біля заводу біоетанольного комплексу і біогазового комплексу. Поясню чому: коли переробляємо буряк, то отримуємо побічні продукти — меласу та жом. Меласа використовується на біоетанольному заводі, а жом мав іти на біогазову установку. Побічним продуктом біоетанольного заводу є барда, яка на початковому етапі мала утилізовуватися на полях фільтрації, а наступного року, тобто цієї осені, ми передбачали запустити очисні споруди та біогазовий комплекс, який забирає всю цю мелясну барду і дозволяє отримуватим газ метан, який можна спалювати й отримувати енергію за зеленим тарифом. Є програма,що дозволяє з відтворюваної сировини отримувати електроенергію. Органічні ж залишки біогазового комплексу мають потрапляти на поля. Тобто таким чином ми отримуємо замкнутий цикл виробництва, із відтворюваної сировини, з буряка, використовуємо абсолютно все. Це дало б нам змогу диверсифікувати своє виробництво. Що це означає? Ми могли б не зважати на сезонні стрибки цін на цукор, а в період падіння могли б продавати біоетанол. До речі, використання біоетанолу замість бензину дозволяє зменшити шкідливі викиди в повітря. Він широко використовується в Європі і у світі, а ми ж ідемо туди. Європа використовує 10 відсотків біоетанолу. На тлі непростих стосунків з Росією це теж важлива обставина, бо будемо менше купувати нафти. На Волині ми можемо виготовляти до 60 тисяч літрів біоетанолу з добу, що майже повністю забезпечить потреби Луцька. Плюс зелені тарифи на електроенергію. Ми ж частково її теж закуповуємо в Росії. Отож, ця програма є не лише фінансово обґрунтованою, а ще й патріотичною, бо дає змогу отримувати енергоносії з відтворюваної української сировини і не залежати від Росії. А поки перший крок зроблено — будівництво біоетанольного заводу. Він побудований, підприємство має сучасне обладнання, працює за французькою технологією. І вийшло на потужності 60 тисяч літрів на добу. Збудували його як за рахунок власних інвестицій, так і завдяки залученню кредитного ресурсу.
—Ідея справді чудова. Але чому вона створила такі проблеми для лучан? —Реалізація другого етапу, тобто будівництво біогазового комплексу, одночасно з першим, була неможлива через нестачу кредитного резерву. За оцінками експертів біоетанольна барда мала перекачуватися і зливатися на фільтрувальні поля. І поки до кінця 2017 року мали побудувати очисні споруди для біоетанольного заводу, жодних проблем не мало бути. Може хтось засумнівається у тому, чи думали ми про завтра і чи не знали про ситуацію, яка виникла. Безумовно , думали, але не все врахували: на поля фільтрації впродовж багатьох років викачуються каналізаційні стоки Вересневого.
—Так не знали чи не прорахували можливість такої непередбачуваної реакції?
—Знали про стоки, звичайно. Але перекачуються вони та й перекачуються. Власне, коли технологи й експерти досліджували це питання, то мало бути одне, а вийшло зовсім інше. Сама барда біоетанольна має приємний запах і ніяк не смердить. Але в реакції з каналізаційними стоками отримали неприємну картину. Можна по-іншому на цю ситуацію подивитися. Скажіть, а влада протягом десятиліть знала, що каналізаційні стоки селища Вересневе зливаються у приватну каналізацію? Чи не було це завданням міської влади забрати їх у міську мережу? Це не лише соціальне, а й політичне питання. Уявімо, що в будь-який момент хтось із керівників заводу скаже: «А я не хочу»? І що тоді буде? 10 тисяч людей стануть заручниками ситуації. Тому коли мене питають: «Ви не могли передбачити?», погоджуюся: могли. Напевне могли, але не передбачили. В програмі розвитку міста не було проекту побудови нового колектора що мали забрати всі каналізаційні стоки в міську мережу та в подальшому на очисні споруди міста. Тому я не хотів би нікого звинувачувати. Я хотів би, щоб нас зрозуміли. Прикро , що цукровий завод, як радіофобію, вчепили тепер всі на язик, і він асоціюється у людей тільки зі стоками і смородом. Якщо вже таке сталося, і ситуація стала наслідком сорокарічної давності , то давайте всі відповідально до цього поставимося і не будемо, чи будемо, шукати крайніх. Давайте думати, як нам далі жити і як працювати, щоб у місті смороду не було. Я казав це на комісії обласної ради. До речі, першим, хто озвучив версію про непередбачувану реакцію барди і стоків Вересневого, був я. І ми самі це питання порушили. Зараз цукровий завод витратив до 1,5 мільйона гривень на дехімізацію, гасимо ці запахи, зробили прилади для внесення інших елементів, щоб запахи зменшувалися. І, на моє переконання, це дає результат. Проте поки ми не заберемо стоки з Вересневого запах нікуди не зникне. Ми з власної ініціативи, до речі, призупинили роботу для того щоб унеможливити подальші звинувачення в сторону біоетанольного заводу.
Служби вимагають…призупинити перекачування стоків Вересневого
—Весь час звучить термін «фільтраційні поля», куди відкачуються відходи і які породжують власне сморід. Що вони собою являють?
—Це 95 гектарів землі, поділена на окремі секції, які використовуються почергово. Це ,ще раз повторю, є очисні споруди. Всі претензії, які ставляться щодо охорони полів фільтрації є нездійсненні. Можливо знаєте, що на наші поля фільтрації була вивантажено п’ять вантажних автомобілів львівського сміття. Тобто, ми живемо в такий дивний час, екологічно-анархічний. Дивишся, там якісь рештки валяються, там смітник стихійний. Допускаю, що на наші поля могли скидатися й тваринні рештки з переробних цехів. Підприємство сьогодні робить все, щоб цю проблему усунути. На фільтраційних полях проводиться декультивація і вивезення дефекату. Всі поля обваловані, а де не можна цього робити, викопали рови. Тобто, унеможливили доступ до полів. Але заходи не завжди ефективні: бачимо трактор проїхав і вали розгорнув. Мещканці навколишніх сіл давно мають на цих полях городи і вирощують непогану безпечну продукцію. І з цим намагаємося боротися. Замки повісили, люди їх ламають постійно, цвяхи і сірники вставляють. Така ось ситуація.
—Чула таку версію, що фільтраційні поля вже не здатні пропустити через себе таку кількість стоків і втратили свою фільтрувальну здатність. Це правда?
—Ні, це не так. Потужність фільтрувальних полів складає до 20 тис куб метрів стоків на добу. При максимальній продуктивності заводу ми викачуємо до 7 тис куб метрів. Ми достатньо відповідально ставимося до цього і щороку проводимо відповідні роботи. Повірте, на цукровому заводі поля фільтрації далеко не найгірші. Минулого року, зважаючи на додаткові скиди з біоетанольного, самого дефекату тільки перевезли і перечистили понад 150 тисяч тонн. І рекультивація проводиться. З таким обсягом поля справляються. Не передбачили єдиного — реакції з фекаліями. Хоча остаточної експертної оцінки щодо цього немає. Ми отримали два акти Держпродспоживслужби. В одному були результати випробувань одні, в другому – геть інші. У зв’язку з такими розбіжностями виникають сумніви у достовірності проведення таких експертиз. Лабораторія має бути сертифікована і дані мають бути чіткі, за участі представників усіх зацікавлених сторін. Над цим ми зараз працюємо. Наступного тижня будуть робитися заміри в повітрі шкідливих речовин. Ми зацікавлені в тому, щоб ці показники відстежувалися прозоро і в динаміці. Будемо повідомляти про це у ЗМІ. Думаю, якщо Луцькводоканал зможе перекачувати стоки Вересневого, то через певний період проблема із неприємними запахами вирішиться. Місяць уже біоетанольний завод не працює, а «аромати» нікуди не зникають. Щодоби селище Вересневе скидає на наші фільтраційні поля 300—400 кубів фекалій. Без відведення цих стоків у міську каналізаційну мережу питання це не вирішити.
—Місто над цим вже працює?
—Так. Відбулася сесія міськради, виділено 300 тисяч гривень. Це на проектну документацію напевно. Єдине, що коли це робити за процедурою, тобто проводити тендери, все це може дуже затягнутися у часі. Зважаючи на надзвичайність ситуації, треба вирішувати це швидше. До речі, завод отримав припис Держпродспоживслужби і не з усіма пунктами його ми згідні. Маємо забезпечувати проведення інструментально-лабораторних робіт, здійснювати заходи по недопущенню несанкціонованого скиду, що ми робимо, привести показники забруднюючих повітря речовин до норми і т. д. І є у цьому приписі один цікавий пункт. Нас зобов’язують привести санітарно-захисну зону до норм чинного законодавства. І в цьому криється неабиякий парадокс. Протягом багатьох десятиліть, а завод, нагадую, будувався у 1956 році, органи місцевої влади у порушення закону роздавали земельні ділянки під будівництво, наближаючи свої території до санітарно-захисної зони цукрового заводу. І як же парадоксально звучить тепер припис державної служби привести розмір цієї зони у відповідність до закону шляхом більш ніж дивним, а саме – нам радять зменшити потужності та площі очисних споруд. Тобто пропонують скоротити виробництво, звільнити частину людей. Це юридично неправильна позиція. Людям видавали дозволи на будівництво, вони будувалися, не дотримуючись ніяких санітарних норм, а тепер цей чоловік каже: «Мені смердить». А хто тобі видавав дозвіл тут будуватися? Тому з усією відповідальністю говорю, що з цією ситуацією ми не будемо миритися і теж подаватимемо до суду, щоб усунути ці порушення. Або ми із забудовниками порозуміємося, що це їхня помилка, і вони визнають це, або… Завтра знову дадуть комусь ділянку на нашій межі і скажуть до гектара скоротитися! І це ще не все. Читаємо пункт 6 цього ж припису Держпродспоживслужби, яким нас зобов’язують… призупинити перекачування стоків Вересневого. Та немає нічого простішого, ніж виконати те, що пишуть державні відповідальні служби. Я до такого не додумався і не міг додуматися. Як допомогти хворому? Відрубати голову та й усе.
—Даруйте, а куди ж тоді стоки Вересневого подіти? До міста вони ще не під’єднані…
—Питання більше до міської влади. Усвідомлюючи, до чого може призвести відключення Вересневого. Я, як керівник, докладу всіх зусиль щоб вирішення цієї проблеми відбулося без соціальних збурень і непродуманих дій. Позиція цукрового заводу однозначна: ми все зробимо щоб виправити ситуацію. Хоча, на мій погляд,проблема поширення смороду є комплексною. Ще не було біоетанольного заводу, ми тільки планували його будувати, а вже були звернення,що поширюються неприємні запахи. Якщо вже на те пішло, то на заводських каналізаційних трубах сьогодні збудовані приватні будинки. І у випадку якоїсь аварійної ситуації господар може не впустити нас на свою приватну територію. І ось такі ситуації накопичувалися роками й десятиліттями. Вони свідчать про важливість проблеми, і, головне – про необхідність спокійно, відповідально, разом найти вихід із ситуації, що склалася, а не кричати: «Вимикай ричаг, закривай завод!» Ми призупинили виробництво 21 травня. Це свідчить про те, що нас не завжди вислуховують, а іноді – зовсім не бажають чути Просто дивуєшся. Рішення мають бути чіткі й однозначні. На засіданні комісії я сказав: лише зупинка біоетанольного заводу не вирішить проблему, проте нас знову не почули і не повірили. Нас уночі фотографують, бо в заводі світиться ліхтарі. Світиться, бо на вулиці теж є якісь матеріальні цінності, і не буде завод стояти у суцільній темряві тільки тому, щоб хтось нам повірив. Коли ми вирішимо питання відведення фекалії з селища Вересневого з фільтраційних полів питання буде вирішено. Крім того, після побудови очисних споруд, а в подальшому біогазового комплексу відпаде потреба у використанні фільтраційних полів. Ми до цього йдемо і ми це зробимо. Але якщо буде розуміння ще й з боку відповідних структур. Ми завжди були відкритими. Ми провели сотні екскурсій на завод, показували всю технологію. Є окремі питання паперові, але завод почав роботу, почалися експертні оцінки й цей шум, створений довкола заводу, негативно впливає на його імідж. Але, думаю, цю проблему ми вирішимо. Є розуміння і підтримка з боку всіх органів влади. Тому, якщо не будемо один одному заважати, робити зайвий піар і тягнути ковдру на себе хто більше зробив, а хто менше — все вийде.
«Це буде єдиний такий комплекс в Україні»
—Але не тільки біля цукрового заводу чути неприємні запахи, але час від часу в інших районах Луцька чути сморід. Звідки він? У інтернет-спільноті почали курсувати чутки, що це може взагалі бути диверсія …
—Знаєте, ще не було біоетанольного заводу, ми тільки планували його будувати, а вже були звернення від людей, щодо смороду. Ця проблема в Луцьку трохи ширша і комплексна. А наші поля фільтрації – лише частина цієї проблеми. Маємо вчитися жити по-європейському і підприємство працювало по-європейському.
—Якщо вже про Європу заговорили, розкажіть, що плануєте зробити на підприємстві найближчим часом прогресивного?
—Збудувати біогазовий комплекс. Після цього будуть збудовані очисні споруди, що дозволять повністю відмовитися від експлуатації полів фільтрації. Ми до цього йдемо і це зробимо. На жаль, зупинка біоетанольного заводу трохи ускладнює ситуацію і наші фінансові можливості. Нове виробництво дозволить створити робочі місця, у межах 200 чоловік. Це нові податки до бюджету. І фінансовий ресурс, звичайно, що дозволить провести модернізацію цукрового заводу. Без цього утриматися на плаву в умовах жорсткої конкуренції складно. Сьогодні німецька компанія активно викупляє українські цукрові заводи, користуючись дешевими кредитами під 4 відсотки, коли ми платимо 22. Вона купила 6 заводів агрохолдингу «Мрія», з яких три відразу були ліквідовані. Хотів би запевнити наших партнерів, що цьогорічний переробний сезон розпочнемо вчасно і забезпечимо кращі умови, ніж у 2016, і розрахуємося у повному обсязі. Це ж саме стосується і селян одноосібників. Будемо освоювати нові види продукції, нові виробництва, диверсифікувати своє. І попри всі складнощі, що виникають зараз, наш комплекс буде функціонувати повноцінно. До речі, це буде єдиний такий комплекс в Україні. До нас приїжджали французи й голландці, вони зазначили, що такого комплексу немає і в Європі, коли поруч працює три заводи і є замкнутий цикл виробництва. Найголовніше, що у таких підприємств є перспектива завжди. Тому, що ми працюємо на сировині. Все від нас залежить. Будемо вміти господарювати, вміти працювати — робота і прибуток будуть завжди. Впровадження новітніх біотехнології дозволить вести безвідходне виробництво, одержувати користь від їх перероблення,не забруднювати навколишнє середовище та атмосферу, а тому їх використання дозволить місту бути одним з найбільш екологічно чистих в Україні.
—Будуть люди сіяти цукровий буряк — буде цукор, біоетанол, біогаз, дешева електрика. І все своє! Заманливо. Кому продаєте свій біоетанол, до речі ?
—Тільки в Україні реалізуємо. Цікаве питання. Виробництво і продаж біоетанолу — справа для України нова. І нафтове лобі безумовно робить все, щоб дискредитувати його. Якщо він якісний і виготовлений за європейськими стандартами, то ні в якому випадку не нищить двигун і не дає шкідливих викидів. Адже це етиловий спирт. А лобі пише, що все це бодяга. Та є і в Україні підприємства, зокрема як наше, які можуть виробляти якісний продукт. Ми можемо досягати концентрації етилового спирту 99, 8 відсотка. Це найчистіший продукт.
—Гнідавський цукровий був і залишається лідером серед заводів Західної України. А в Україні яке ви місце посідаєте?
—Минулого року за рейтингами незалежних експертів ми були на 13 місці серед 44 заводів. А в «Укрцукрі» посіли восьму сходинку. У західній Україні залишається все менше і менше заводів. Німці, які купують заводи, їх просто закривають. Із 6 заводів, куплених у «Мрії», працюватиме лише 3. У бізнесу свої закони. Те, що йому не вигідно, він не буде тримати. Це в нас можна двадцять років качати фекалії цілого мікрорайону на приватну територію. Мусимо глобально думати, щоб витримати конкуренцію. Налаштовані серйозно модернізувати завод, щоб вийти на переробку 7 тисяч тонн сировини.
—І останнє питання, яке цікавить всіх споживачів: цукор нового врожаю подорожчає?
— Думаю, що ціна триматиметься у межах 55 центів. Вибачайте, що у центах кажу, але мусимо зважати на зовнішні ринки. Якщо назву ціну в гривнях — не можу за неї відповідати. Бо не знаю, що буде з доларом. Хоча прогнози у цукровій галузі — справа дуже невдячна. Це як вгадувати погоду без відповідних приладів.
—Залишається побажати колективу Гнідавського цукрового здійснення амбітних планів і цікавих ідей. Дякую Вам за розмову.
Розмовляла Ніна РОМАНЮК